Руслан Бабенко: «Я вражений грою Буде/Глімт та сподівався на футболку Голланда для ЗСУ»

Я пишу Руслану як першопрохідцю, а він ще й не відразу погоджується на інтерв’ю. Не з гордині чи комунікаційної дисфункції, ні! Навпаки — тому що він скромно оцінює час, проведений у клубі, який тепер грає в весняній частині Ліги чемпіонів. Але спільні інтереси в історії та культурі Норвегії перемагають — я обіцяю скинути йому посилання на пару книжок і серіалів, а він погоджується розповісти про свої 22 матчі за команду, яка стала великою. Вже після нього.

Читайте также: НБА. Юта без Михайлюка поступилася Мемфісу, перемоги Вашингтона, Клівленда та Лейкерс

Читайте також: Норвезький феномен: Буде-Глімт свій останній матч у чемпіонаті провів ще у листопаді минулого року, але виграв три поспіль поєдинки у Лізі чемпіонів

Кар’єра Бабенка дуже гідна, це помітний гравець УПЛ. Коли кілька років тому норвезькі колеги просили в мене його контакти, погоджувалися — «тільки у нас такий футболіст міг зіграти лише один неповний сезон». Але статус його значний — все ж перший українець у клубі, про який тепер говорить уся Європа.

Ну, що ж — Руслан Бабенко теж говорить в ексклюзивному інтерв’ю сайту Sport Arena про Буде/Глімт (не дивуйтеся, що в тексті Бодо — ну такі вже особливості норвезької вимови, що звук чується як щось середнє між різними нашими). Не все вам сподобається, але в кінці бесіди, я вам обіцяю, ви будете гуглити фото та відео Норвегії, гуглити Ю Несбьо, Лофотенські острови та династичні саги найкращих футболістів в історії клубу, який на карті знайдеш лише зі збільшувальним скельцем.

Поїхали в Норвегію разом! 🇳🇴

«Я всі свої футболки розпродав, що в мене були… Але ж розумів, що одна футболка Холланда зробила б для України більше добра, ніж усі мої десятки»

— Буде/Глімт виносить Манчестер Сіті, Атлетико та Інтер, а в твої часи — менш як 10 років тому — вилітало із норвезької Елітсеріен. Поясни, що має статися, щоб команда з не топових чемпіонатів грала настільки сміливо проти загально визнаних авторитетів?

— Я повністю згоден. Я вражений, що команда може зібратися до такого рівня. Вони грають дуже сміливо, дуже агресивно.

Читайте також: Олег Федорчук: «Ми обіграли Шахтар Луческу, стадіон на вухах, а я зайшов у роздягальню і сказав, що це наш найгірший матч»

Можна сказати, що для них не існує авторитетів.

— Наскільки змінилася команда з часів, коли ти за неї грав?

— Залишилося лише кілька хлопців, які ще грали зі мною. Зараз один із них — син нашого тодішнього головного тренера Осмунда Бьоркона, а нині помічника головного тренера (аналітика). Це Фредерик Бьоркон, уже давно там грає як лівий захисник. Патрік Берг залишився, Єнс Петер Хауге. І вчора на лаві запасних сидів Ульрик Салтнес.

— Скажи, будь ласка, ти їм писав щось і вітав із перемогою 3:1 над Інтером?

— Учора не писав, бо десь тоді, коли ми приїхали до Марбельї, я писав їхньому центрхаву Патріку Бергу. Він мені спершу відповів, бо вони жили в нашому готелі. Потім я ще раз йому щось написав — він не відповів.

Я не хочу сильно нав’язуватися.. Наприклад, десь років два тому я писав тому ж Патріку щодо збору на підтримку України, щоб він із збірної Норвегії нам футболку Ерлінга Голланда відправив для продажу на аукціоні. Він сказав, що зробить, а не зробив. Тому я не збираюсь  багато їм писати.

— Зрозумів тебе. Ти великий молодець, що старався допомогти всіма можливостями, які маєш.

— Та що там я зробив… Я всі футболки в своїй колекції розпродав на благодійних аукціонах, що в мене були… Але ж прекрасно розумів, що одна футболка Голланда зробила б для України більше добра, ніж усі мої десятки. І взяти її в збірній — це ж нічого важкого, проте вийшло ось так…

…Але щодо хлопців — наприклад, ті ж Патрік, Єнс і Фредерик, коли я грав у цій команді, ще були зовсім молодими, їх підтягнули всіх сімнадцять – дев’ятнадцять років. І одразу було зрозуміло, що це дуже талановиті  футболісти.

У Патріка Берга взагалі дуже цікава футбольна родина. У нього дідусь — легенда Бодо, батько — легенда Бодо, і навіть дядько теж грав за Бодо. І він уже, можна сказати, теж легенда. У них справжня футбольна родина. І навіть, якщо я не помиляюся, біля стадіону вже є такий пам’ятний знак для всієї їхньої родини.

«Я собі бігав на пробіжках, а поруч на базі НАТО гули літаки — не знаю, може й ті самі F-16, що зараз у нас»

— Гріх за таких обставин не стати й собі легендою клубу, і я тут не про святе кумівство… А як сама Норвегія?

— Холодна країна, специфічні, холодні люди, які ніколи, нікуди не поспішають. Справді, перше ж відчуття, коли там опиняєшся — там весь час холодно, здебільшого, похмуро. Навіть влітку 14–15 днів більш-менш сонячних і погожих, а решта часу — це така пізня осіння погода, зимова. І так повторювалося щодня. Наприклад, пам’ятаю, що в грудні там захід сонця о 14:00,схід десь у 10:00. Взагалі можна сказати що їм бракує завжди сонця.

Читайте також: Повний і тотальний гід весняної частини УПЛ 2025/26 – кожна команда, кожен трансфер, оцінки експертів

А загалом… Слухай, я був там, мабуть, дев’ять років тому. За ці дев’ять років вони встигли впасти до Першої ліги, потім повернутися назад і почали просто неймовірно продавати футболістів щороку в хороші команди.

— Так що з ними сталося-то?

— В тому-то й річ, що це було вже після мене. Вже тоді, правда, вони старалися по-особливому готувати молодь, вводити її рано в стартовий склад. Потім прийшов цей Четіль Кнутсен, який зараз у них головний тренер, а Осмунд Бьоркон — його асистент з аналітики.

Я був дуже радий, що вони піднялися. Після того, як повернулися до Елітсеріен, я питав: а що з вами сталося? Знаю, що в них свій підхід до планування зборів, щоб нівелювати ефект сезону «весна-осінь». Багато різних фішок. Осмунд казав, що вони взяли психолога, який довгий час працював у НАТО.

— Де-де?

— Так, у НАТО.

— Фантастика.

— Я пам’ятаю, коли біг уздовж моря, поруч була база НАТО, і я почав так придивлятися — а що це там гуде постійно? Це був дуже важливий стратегічний об’єкт ще з часів Другої світової війни. База НАТО, дуже закрита, охорона по периметру. Але все ж я чув багато різних звуків.

— Дай вгадаю, ти перший цивільний українець, який почув F-16? Історія на наших очах.

— Може, й так. Тільки здогадуватися можна, що я там чув. Такі звуки, що якби не знати, то можна було б подумати, що зараз щось злетить. Було таке відчуття, як іноді буває в Україні зараз, від 2022 року. Чув я це все — мені було цікаво, що там узагалі відбувається, і більше нічого — я займався собі футболом.

— Я пам’ятаю, коли робив інтерв’ю для одного журналу із символічною збірною найперспективніших футболістів, народжених уже безпосередньо в Україні, і ти там був. А коли починав грати за рідний Дніпро, ти міг уявити, що поїдеш у таку країну, як Норвегія, і в таку команду, як Буде/Глімт? Усі ж у юності мріють про Реал, Барселону, той же Дніпро — півфіналіста Ліги Європи…

— Я навіть зараз не розумію, чому я там опинився. Мабуть не було добрих пропозицій і вирішив прийняти пропозицію Бодо, тим більше, я завжди хотів грати в Європі. А потім вже сталося як сталося.

«Воротар збірної-сенсації — Ісландії — Ханнес паралельно з грою за Буде/Глімт працював режисером»

— Зачекай, я зараз відмотаю назад. Те літо — це Євро-2016, а у вас у воротах той самий Ханнес Хальдорссон, який до цього божив проти Португалії, Англії та Франції… І що, цей тащер вас не тягнув, що аж довелося запрошувати Сергія Погорілого?

— Так, на той час це була цікава особистість, бо він поїхав на чемпіонат Європи і там багато рятував, і збірна Ісландії там дуже довго виступала, протрималася аж до чвертьфіналів. Але, якщо чесно, на лінії він дуже виглядав дуже добре, а до центру поля — не міг добити😊

І він паралельно ще чимось займався, нефутбольним. Вгадаєш, чим?

— Він був режисером.

— Ну я чув, що він був режисером, але, як я розумію, до кар’єри футболіста, а не паралельно! Ну, я не бачив, щоб він знімав щось у Норвегії😊

— Він повернувся зірковим? Другою людиною?

— Ні, ні. Він і так уже був таким. Ну, він із Ісландії. І в нього на всі випадки життя завжди один і той самий вираз обличчя😊. Але уже після Євро і він поїхав (у данський Раннерс).

Команда тим часом втратила той якийсь імпульс, мав місце травматизм, результати котилися вниз.

«Після завершення війни та кар’єри хочу поїхати в Норвегію — і не тільки на стажування в Буде/Глімт»

— Гаразд, ясно, що спогади в нас не дуже «туристичні». А що відносно самих людей, країни, спілкування?

— З моїм тодішнім рівнем англійської… Я ж по життю інтроверт, а тим більше, якщо не міг нормально порозумітися чужою мовою, то взагалі дуже мало спілкувався з хлопцями. Мабуть, тоді саме моя англійська не дозволяла мені почуватися впевнено.

А потім, коли я повернувся з Норвегії, почав серйозно вивчати мову. І знаєш, коли потім запитують, чому там щось не пішло, завжди кажуть: тренер не такий, гравці погані ,не мій футбол чи  ще щось не так. А насправді треба було краще говорити англійською, краще інтегруватися в цю країну. Мабуть, якщо люди там холодні, як я вже казав, треба було більше комунікувати.

Читайте также: Бенавідес проведе бій проти Гільберто Раміреса 2 травня у США

— І що, Норвегія взагалі не залишилася в серці?

— Навпаки! Загалом досвід ми здобули непоганий. І ми з дружиною завжди кажемо: коли закінчиться у нас війна, то спершу поїдемо в Бодо — ну, десь на день-два, а звідти на Лофотенські острови.

Ще з Осмундом в мене є домовленість, що як закінчу кар’єру, приїду на стажування до них, якщо можна так це назвати.

Ви чули про Лофотенські острови?

— Це, здається, такі стратегічні острови посеред моря, як шведські Аландські — хто їх контролює, той контролює всю навігації неподалік берегів Норвегії.

— Я хочу дуже детально про них почитати. Навіть зараз, після цього інтерв’ю, обов’язково запитаю чат ШІ й почитаю про Лофотенські острови. Хочу сказати, що це просто найкрасивіше місце, де ми коли-небудь були.

Там і фіордів багато, і взагалі неймовірні місця: такі гори, такі глибини, така висота — аж дух захоплює. На Лофотенських островах навіть сама дорога — це пригода. Їдеш, наприклад, із Будо кудись — тебе чекають пороми. Там машина на поромі, їдеш морем, потім знову машиною, потім зупиняєшся біля якихось неймовірних краєвидів, дивишся — і це просто щось нереальне. Дуже-дуже круте місце.

Лофотенські острови — це must see.

«Головне — класна атмосфера на стадіонах. Я за цим і їхав у Норвегію, бо це і є футбол»

— Ти застав топових гравців в УПЛ, а навіть самі норвезькі журналісти про Буде/Глімт твого часу говорили, що це найбільш ретроградна, вибач, команда з силовим стилем. Де ти з твоєю школою й  комбінаційним футболом опорника — й де «бий-біжи»?

— Ну, це життя. Ти приходиш у команду й граєш у її футбол. Хоча, не приховую, в Буде/Глімт я не зміг повністю реалізувати себе, хоча ніби й грав я так само в центрі поля, під двома інсайдами. Але вже тоді багато команд у Норвегії намагалися грати в пас, був відчутний контраст, коли ми їздили навіть до якихось середнячків, а вони з м’ячем цікаво працювали.

Але тут є інша сторона — у Норвегії всі команди літають літаками, команди добротно екіпіровані та мали загалом хороші умови для роботи, а головне — класна атмосфера на стадіонах. Я за цим і їхав, бо це і є футбол.

Наприклад, приїжджаємо в Стремсгодсет грати — а там, як на Енфілді: арбітр не дасть свистка, бо весь стадіон співає гімн. Так само в Стромгуті: ми стоїмо, готові починати, а рефері не починає, бо вболівальники співають гімн. Десять тисяч на стадіоні — і вони просто живуть футболом. Оце і є футбол. Це дуже круто.

— Ти ж через травму деякий час не грав. Якою вона була?

— А я й не пам’ятаю (травма п’яти та сухожилля, — прим. Sport Arena).

Щось таке, з чим в Україні можна було б на той час швидше й спокійніше відновитися. Мабуть, тоді було дуже погано в Буде/Глімт з реабілітацією, бо я пам’ятаю, як довго чекав нашого фізіотерапевта, просив його щось зробити. А вони з лікарем так спокійно: мовляв, «Slow down, slow down. Take it easy. Від цього швидше ти грати не вийдеш».

— Ну, по факту два місяці в тебе це вкрало, правда?

— може так, не пам’ятаю

Я тоді вже зрозумів, що хочу повернутися в Україну.

— Клуб повівся солідно чи так, як часто буває в Україні: травмувався — іди роби операцію сам, ти звільнений?

— Ні-ні. У мене не було операції. От якщо взяти цю травму зараз — я вважаю, що це було б три тижні. А тоді це тягнулося дуже довго. Мабуть, зараз вони б уже набагато краще з цим працювали, більше розуміли.

«Ми вилетіли, іду засмучений, а президент Буде/Глімт такий: «А ти чого засмучений?»

— Зарплата у Буде/Глімт у тебе там була більша, ніж у Дніпрі?

— Ні.

— Ну, менше з тим, як жити на скромнішу, ніж в Україні, зарплату в Норвегії, де все дорого?

— Та нормально жилося. Я ж їхав не за грошима.

Були агенти, які мали контакти з Русенборгом, і вони казали, що нам треба гарно про себе заявити, а далі, мовляв, якщо все складеться, то можна буде й у гранд перейти. Звісно, мені хотілося виступити сильніше, зачепитися за європейські чемпіонати та кубки…

— Як ти для себе пояснюєш, що Буде/Глімт опустився в нижчий дивізіон, щоб через кілька років у Європі грати, як античні боги?

— Я ж не знаю цього тренера, який зараз у них працює. Я запам’ятав один момент — можете це записати. Пам’ятаю, коли ми вилетіли. Я йду в офіс, засмучений, дуже пригнічений. А президент клубу назустріч мені йде й запитує: «Руслан, що таке, чого ти такий засмучений?»

Я кажу: «Ми ж вилетіли».

А він: «Та все нормально!».

І вони якось так дуже спокійно до цього поставилися.

А потім, мабуть, зробили правильні висновки. Зараз дивишся, де вони — і просто в шоці.

— Тоді наостанок хочу запитати про життя в Норвегії. Ви уявляєте для себе сценарій, за якого хотіли б жити там із дружиною й дітьми?

— Ні, не уявляємо. Для нас це холодна країна. Так, вона дуже спокійна та комфортна для життя (не беручи увагу клімат). Рівень життя там дуже високий. Але це така країна… інший менталітет.

Дуже добре туди приїхати туристами Але ми, українці, інші. Це не добре і не погано. Я ні слова кривого не скажу про Норвегію — знаю, що там багато таких, хто допомагає Україні від душі й багато роблять для наших біженців.

— Що, хіба не хотілося б от так просто жити, знаючи, що, так, не буде «бентлі» чи «ламби», але в кожного в будь-якому будинку хороший сніданок і приблизно рівні блага?

— Тут навіть не про те. Це історія про ментальність. Жити там, приміром, людині скромних професій значно краще, ніж у Східній Європі. Середні зарплати тоді були такі, що, умовно, хтось працює на манікюрі — йому все одно платили чотири тисячі євро. Я вважаю, що це дуже хороша зарплата для Норвегії. При тому, що робочий день там — якщо починають о 10-й ранку, то о 16:00 або 18:00 уже все, закінчили.

У неділю все закрито. Навіть супермаркети. У суботу, здається, працюють до другої або до четвертої години дня — і все, закриваються.

— Ловлю флешбеки з давнього свого інтерв’ю з Довбиком про Данію. Ну, гаразд, ти обіцяв мінуси. Але ж це все плюси, ні?

— Там насправді отримують хороші гроші. Багато хто може дозволити собі подорожувати. Я пам’ятаю, люди, в яких ми знімали будинок, нам про це розповідали.

Люди там дуже впевнені у своїй нафтовій стабільності. Я навіть чув таку інформацію: якщо Норвегія продасть свої резерви чи частину ВВП, то вони можуть просто роздати великі гроші кожному мешканцю країни.

— У них нафтовий фонд, як у Еміратах.

— Ага, навіть так.

— Ти міг уявити сценарій, за якого залишився б там, допоміг Буде/Глімт витягнути себе з болота, як колись Дель П’єро та Буффон в Юве, і зараз у Лізі чемпіонів розривав би цих багатих виродків?

— Ха-ха-ха. Ой… Якщо чесно, мені здається, що ні. Бо я не дуже впевнено себе там почував і, мабуть, не зміг нормально себе проявити, зарекомендувати. А якщо щось не йде, то я дякую команді й пробую себе там, де з мене буде більше користі.

— Неоднозначна історія, проте однозначне одне — чудова природа, фантастичні вболівальники і інше, не схоже на наше життя, яке все ж варто спробувати.

— От-от-от. Я не став там своїм, але зараз мені дуже приємно, що Буде/Глімт ось так сильно виступає. Від душі бажаю їм продовжувати це робити і хочеться вірити, що в найближчому майбутньому українські клуби теж зможуть так навести «шелесту» і дивувати всю Європу!